Рівень Повторної Госпіталізації

Рівень повторної госпіталізації — це частка виписаних пацієнтів, які незаплановано повторно госпіталізуються протягом визначеного періоду після виписки, найчастіше 30 днів. Для цифрової охорони здоров'я це метрика, найбезпосередніше пов'язана з економікою платників і контрактами цінісно орієнтованої допомоги: програма віддаленого моніторингу, подальшого спостереження після виписки чи цифрового переходу між рівнями допомоги, яка не може показати достовірного впливу на повторні госпіталізації, навряд чи отримає подальшу підтримку у вигляді відшкодування, наскільки б хорошими не виглядали її показники залученості.

Чому це важливо

Незапланована повторна госпіталізація є дорогою, виснажливою для пацієнта, і в багатьох системах охорони здоров'я тепер безпосередньо карається: такі схеми, як Програма зменшення повторних госпіталізацій у США (Hospital Readmissions Reduction Program), знижують оплату лікарням із вищими за очікувані рівнями повторних госпіталізацій для певних станів, саме тому лікарні активно замовляють програми цифрової допомоги після виписки та віддаленого моніторингу, спрямовані на їх зменшення. Значна частина повторних госпіталізацій вважається потенційно запобіжною — зумовленою неадекватними інструкціями під час виписки, пропущеними повторними прийомами, нерозумінням щодо ліків або нерозпізнаним погіршенням симптомів, які добре розроблена цифрова точка взаємодії може виявити раніше, — і саме цю прогалину цифрові інструменти перехідної допомоги націлені заповнити. Рівень повторної госпіталізації слід завжди читати разом зі структурою випадків: програма, що обслуговує хворішу, складнішу популяцію, матиме структурно вищий базовий рівень, ніж та, що обслуговує здоровішу, незалежно від якості програми.

Як це обчислюється

30-денний рівень повторної госпіталізації = незаплановані повторні
                           госпіталізації протягом 30 днів після виписки
                           / загальна кількість індексних виписок × 100

Виключіть із чисельника: планові повторні госпіталізації (наприклад,
запланована подальша процедура) та переведення, що є продовженням
того самого епізоду лікування, а не новою госпіталізацією.

За можливості виконуйте коригування на ризик за допомогою
прийнятого індексу структури випадків чи супутніх захворювань, перш ніж
порівнювати рівні між різними популяціями пацієнтів чи періодами часу.

Практичний приклад

Лікарня виписує 1200 пацієнтів із серцевою недостатністю за квартал. З них 210 повторно госпіталізуються протягом 30 днів, з яких 15 — планові повторні госпіталізації для запланованої процедури, які виключаються. Незапланований 30-денний рівень повторної госпіталізації становить (210 − 15) / 1200 × 100 = 16,25%. Програма віддаленого моніторингу запроваджується для підмножини з 400 цих пацієнтів (відібраних за клінічним ризиком, а не випадково), і їхній рівень незапланованої повторної госпіталізації становить 14% порівняно з 18% для 800 пацієнтів, які не були залучені. Оскільки залучення ґрунтувалося на клінічному ризику, а не на випадковому розподілі, ця різниця є радше підказкою, ніж переконливим доказом впливу програми, і її слід інтерпретувати разом з аналізом коригування на ризик, а не сприймати буквально.

Джерела даних і застереження

Дані про повторні госпіталізації зазвичай беруться з власного потоку даних про прийом, виписку та переведення (ADT) лікарні для повторних госпіталізацій до того самого закладу, але пацієнт, повторно госпіталізований до іншої лікарні, у цьому потоці взагалі не з'явиться, тож відстеження повторних госпіталізацій в одній лікарні систематично занижує справжні рівні, якщо його не доповнити даними регіонального обміну медичною інформацією, даними страхових вимог платників або загальнодержавними базами даних усіх платників. Віднесення результату до цифрової програми потребує обережності: пацієнти, які добровільно приєднуються до програми віддаленого моніторингу, рідко є випадковою вибіркою виписаних пацієнтів, тож наївне порівняння рівнів повторної госпіталізації залучених і незалучених пацієнтів, як правило, буде спотворене саме ефектами відбору, через які одні пацієнти з більшою ймовірністю залучалися насамперед.

Пастки

• Порівняння необроблених рівнів без коригування на ризик між популяціями: програма, що обслуговує хворішу популяцію, покаже вищий необроблений рівень повторної госпіталізації, ніж та, що обслуговує здоровішу, навіть якщо сама програма ефективніша; завжди коригуйте на ризик перед порівнянням.
• Недооблік повторних госпіталізацій до інших закладів: покладання лише на власні дані ADT однієї лікарні пропустить повторні госпіталізації деінде, занижуючи справжній рівень, особливо в районах із кількома конкуруючими лікарняними системами.
• Упередження відбору при добровільному залученні до програми: пацієнти, які вирішують приєднатися до програми цифрового подальшого спостереження, часто систематично відрізняються (грамотністю у сфері здоров'я, соціальною підтримкою чи мотивацією) від тих, хто цього не робить, що спотворює будь-яке наївне порівняння до/після чи залучених/незалучених.
• Зарахування кожного повернення до того самого закладу як повторної госпіталізації: планова повторна госпіталізація (наприклад, запланована другоетапна процедура) не є ознакою невдалої виписки і має бути виключена з чисельника, а не змішана з справді незапланованими поверненнями.

Джерела

• Centers for Medicare & Medicaid Services (CMS), специфікації Hospital Readmissions Reduction Program та показника Hospital-Wide Readmission
• Institute for Healthcare Improvement (IHI), рекомендації щодо зменшення уникних повторних госпіталізацій
• Рецензована література щодо цифрового віддаленого моніторингу та втручань перехідної допомоги для зменшення повторних госпіталізацій, наприклад дослідження, опубліковані в JAMA Network Open та npj Digital Medicine

Дивіться також: точність маршрутизації тріажу, оскільки неналежна початкова маршрутизація сама може бути наступним чинником уникних госпіталізацій.